Вирватися хоч на декілька днів з лещат буденних проблем та клопіт. Виплеснути надлишки негативної енергії шляхом фізичних навантажень та відчути себе переможцями зимової хандри. З цими думками збиралися Едельвейсівці до чергової мандрівки. Наш клуб, що спеціалізується здебільшого на походах гірськими масивами, вирішив дещо розширити свою спеціалізацію. Цього разу поставили перед собою задачу підкорити підземне царство каменю, аби освоїти ази спелеотуризму.

Маючи у розпорядженні лише вихідні, яких явно не вистачало для подорожі, мусили пожертвувати і п’ятницею. Тож група, що налічувала сімнадцять відчайдухів, вирушила потягом на Тернопільщину аби перевірити свої сили під землею.

Місцем нашої дислокації на батьківщині української середньовічної архітектури було селище Залісся, що затишно розташувалося на пологих пагорбах, оточених лісистою місцевістю. Та цей невеличкий населений пункт приховує ціль нашої мандрівки – грандіозний лабіринт віком в двадцять мільйонів років. Печера Млинки(назва від скромної річки, що омиває цю місцевість) – горизонтальна гіпсова печера карстового походження, поділяється на райони загальною протяжністю в сорок кілометрів. На місці, до нашої групи приєдналися досвідчені провідники-екскурсоводи – Андрій-Мовчун і Оксана-Весела, адже підземелля таїть в собі подекуди досить екстремальні ділянки. Пройшовши інструктаж та адаптувавши зіниці до цілковитої темряви ми заглибилися до «палацу Млинків».     

Пробиратися печерою нелегко – потрібно протискуватися крізь щілини, пересуватися навколішки, подекуди повзати по-пластунськи(на животі), перелазити через брили, долати розпори. Деякі елементи потребували від туристів неабиякої вправності та зусиль, особливо на другий день – давалася в знаки вчорашня втома та гра в шашки і твістер до четвертої години ранку.  Проходячи метр за метром холодні  лабіринти, під світлом наших ліхтариків щоразу виринали казкові мешканці підземного світу. Це стіни оздоблені мільярдами кристалів гіпсу, що виблискують розмаїттям кольорів, величезні зали із звисаючими зі стелі багатотонними гіпсовими пробками. Різноманітні пластинчасті плафони випромінюють містичне сяйво під дією світлового променя. Сталактити та сталагміти, що віками ростуть і тягнуться одне до одного в надії через декілька мільйонів років зустрітися утворивши сталагнат. Тут, поряд з цими кам’яними бурульками, відчуваєш себе крихітною істотою, що існує якусь мить. Здається, в цьому місці час не має влади – тебе поглинає німа вічність…

За два дні вихідних ми встигли пройти екскурсії по трьох чудових маршрутах. Відвідавши печери Млинки, ми отримали дещо більше, ніж незабутні враження та заряд позитивної енергії. Здається, кожен отримав скарб таємного досвіду, що лишиться в наших серцях навіки…

Биченко Денис