В pазных кpаях оставляем мы сеpдца частицу, 
В памяти беpежно, беpежно, беpежно встpечи хpаня.
Вот и тепеpь мы никак не могли не влюбиться,
Как не любить несpавненные эти кpая.

Долго будет Каpелия сниться,
Будут сниться с этих поp
Остpоконечных елей pесницы
Над голубыми глазами озеp.

Белая ночь опустилась безмолвно на скалы,
Светится белая, белая, белая ночь напpолет.
И не понять, то ли небо в озеро упало,
И не понять, то ли озеpо в небе плывет.

Долго будет Каpелия сниться,
Будут сниться с этих поp
Остpоконечных елей pесницы
Над голубыми глазами озеp

Коли навесні в поході по Кримським горам Анатолій Леонідович обмовився, що можна було б хлопців відправить на Урал, Юля попросилась: «Відправте і нас кудись!». На Урал дівчатам важко – 4-5 рівень складності, а ось Карелія – на байдарках чи катамаранах – саме те, що треба. Я тоді якось ще нікуди не збиралася, хоча ця ідея відразу зайняла думки.

Вдруге більш серйозно про похід в Карелію я подумала після туристичного вечору, коли Маслаков вже серйозно питав: «Ну, так що, підете в Карелію?» Андрій зразу погодився йти з Наташою, Юля теж готова, іще й Сашу з собою потягти. І тут мені стукнуло, що я теж хочу побачити Карелію. Через декілька днів дзвінок – чи буду я їхати, і вже через годину (порадившись лише сама з собою) передзвонила і сказала: «Я їду!».

Незабаром знайомство з нашим керівником – Русланом. Він запросив до себе в гості на чай, показав фотки з Карелії, розказав коротко приблизний маршрут. Я, звичайно, в емоціях, нічого не запам’ятала, лише декілька слів, записаних в блокноті: Чупа, Північ Карелії, річка Кереть, порог Мураш, Біле море, острів Олєньєв. 

15 липня купляємо білети в одну сторону: з Дніпродзержинська до Санкт-Петербурга (поїзд №335, вагон 12), з  Санкт-Петербурга до Чупи (поїзд №22, вагон 3). 

* * * * * 

Коротка інформація про те як добиралися і що бачили 

Поїзд №335 Дніпропропетровськ – Санкт-Петербург (Вітебський вокзал). Відправлення з Дніпродзержинська 18.08.08 о 18.56. Вартість білету (плацкарт) – 307,99грн.

Поїзд йде через Білорусію. Кордон України з Білорусією – Терехівка. Заповнюємо реєстраційні картки (талони) в 2 екземплярах (один забирають митники, другий залишається у нас). Валюта білоруська – зайчики, курс: 1 грн. - 440 зайчиків

Зупинка в Гомелі 20 хвилин. Виходимо на перон, щоб подивитись вокзал. Андрій М. і Саша Л. встигли збігати купити білоруського пива і шоколадку. Розсмішила табличка з написом «Выхад у горад».

Проїжджали білоруську станцію-аналог нашим П’ятихаткам з назвою Жлобін. Тут продавали масу м’яких іграшок.

Прибуття до Санкт-Петербургу на Вітебський вокзал 20.08.08 о 07.27 (час в дорозі –  півтори доби). Поряд станція метро Пушкінська.

Метро. Вартість одного жетону 17 руб. (курс: 1 грн. – 5 руб.). З станції Пушкінської (Вітебський вокзал) переїжджаємо до станції Владимирская-Площадь Восстания (Московський вокзал), це займає 15 хвилин. На Московському вокзалі залишаємо речі в камері схову. Одна одиниця – 57,50 руб. Туалет – 15 руб. (така ціна по всьому місту).

Пройти турнікет в метро виявилося не так вже й просто. Наші Саші з першого разу пройти не змогли. Причому Сашу Л. прийшлось при цьому загнати в тумбочку три жетони, щоб пройшов спочатку його рюкзак, а потім і він сам.

Санкт-Петербург. Невський проспект: Анічков міст, Казанський собор, Будинок книги (Зінгер). Дворова площа: Фонтан, пам’ятники Гоголю, Лермонтову, Глинці, Горчакову, Пржевальському, Олександрійський стовп, Генеральський штаб, Зимовий палац, Ермітаж. Дворова Набережна, Річка Нева, Марсове поле, Літній сад, Михайлівський собор.

На площі біля Зимового палацу бачили цікаві туалети у вигляді тролейбусів, які стоять і працюють прямо на площі. А Саші Л. найбільше сподобався туалет недалеко від Зимового палацу: «заходиш, а там пташки щебечуть».

Переїзд з Московського вокзалу – від ст.Площадь Восстания до ст.А.Невского-1 і від ст.А.Невского-1 до ст.Ладожская (Ладожський вокзал) зайняв приблизно 40хвилин.

Ціни: пиво – від 35 руб., морозиво – 30 руб., снікерс – 25 руб.

Поїзд №022 Санкт-Петербург (Ладожський вокзал) – Мурманськ, до ст. Чупа. Відправлення  20.08.08 о 17.20. Вартість білету (плацкарт) – 251,44 грн. Прибуття на ст.Чупа 21.08.08 о 12.26, час в дорозі 19год. 

* * * * *

21.08.08

Прибуваємо до Чупи. Готовність №1. Провідник (до речі, дуже вредний – жалко йому для нас кип’ятку)  переживав чи ми встигнемо висадитись за 2 хвилини. Ми ж підготувались добре, а тому висадка пройшла всього за 31 секунду.

На станції нас вже чекав Толік Соснін, завантажив нас у свою газель. Заїхали спочатку в центр Чупи, скупились в магазині. Ціни тут нижчі, аніж на вокзалах і станціях, наприклад та ж мінеральна вода – 19руб. (на станціях – 30руб.). Далі їдемо на стоянку, де на нас вже чекає Руслан і команда: Вікторія Леонідівна, Лєна, Львович, Андрій Т.

Погода сонячна. Руслан сказав, що це перший день, коли така гарна погода – мабуть, ми привезли.

Розбили табір з п’яти палаток: перша – Руслан і Львович, друга – Вікторія Леонідівна, Лєна і Андрій Т., третя – Толік і Саша С., четверта – Андрій М., Наташа, Таня, п’ята – Саша Л., Юля і я (Іра). Всі продукти ми здали і наші завхози - Вікторія Леонідівна і Лєна -  розклали їх по ящикам. Їжі дуже багато. Перше, що нас з Юлею сильно здивувало – це борошно, навіщо воно в поході? Я, навіть, висунула версію – можливо, щоб рибу жарити… А ще я зразу ж поповнила свій словниковий запас двома новими словами: «драйбік» (а може, драйвік) – рюкзак-непромокайка, в якому будемо возити наші речі і «кат» - це, як виявляється, так скорочено водники називають катамаран. До речі, пізніше я додумалась, що драйбік, мабуть, правильно називати «драйбег», від англійської dry – сухий, bag – мішок, сумка.

Яка тут була сила-силенна комарів – неможливо передати! Вони були скрізь! І їх було багато!!! Виручає OFF.

Чергування сьогодні відкрили Юля і Саша Л. Зварили супчик і рисову кашу. Під час приготування вечері на іншому фронті йшла збірка катамаранів. Ще тільки ми приїхали, а Вікторія Леонідівна вже нагодувала нас сиром з пліснявою. Що ж до вечері, то тепер вона відкрила для багатьох з нас нові приправи – васабі та імбир. Враження від васабі у вигляді сліз і кашлю були неймовірні, наша гірчиця відпочиває. (Сама ж я на такий крок відважилась лише на четвертий день походу).

Повечеряли – пора і на воду виходити. Саме «виходити на воду», «йти по воді» і аж ніяк не «пливти», бо плаває… самі знаєте, що. Ще довго потім приходилось боротися зі своєю мовою.

Першим моїм знайомством з карельськими водами було дуже сумне. Знімаючи на відеокамеру підготовку до виходу на воду, якимось чином я поклала камеру в чехол і забула його закрити. Коли підійшла до катамарана (який був вже на воді біля берегу) і нахилилась, камера випала і плюхнулась прямо в воду. Добре, що Саша С. швидко зреагував і швидко її дістав (а води там було по коліно). Отож, добре, що в нас була ще одна камера, бо моя сушилась до кінця нашої подорожі.

Так от, вийшли попробувати як воно взагалі на воді на катамарані. Всього нас тринадцять чоловік (прикольне число), а тому по катах розділились так: перший кат – Руслан, Андрій Т., Андрій М., Наташа і Таня; другий – Толік, Саша С., Юля та Іра (тобто я), третій – Вікторія Леонідівна, Лєна, Львович і Саша Л.

Першим елементом, якого нас з Юлею навчили Толік з Сашою стала «бабочка», як зрозуміли пізніше, він став ще й найулюбленішим. «Бабочка» - це коли права сторона гребе вперед, а ліва – назад (або навпаки), тобто ми просто крутимось навколо своєї осі.

Пішов дощ. Причому він не просто пішов, а лив, як з відра. Промокли всі. Лєна і Вікторія Леонідівна прямо відгрібали воду від своєї палатки, їм на допомогу прийшов Андрій М. До речі, він так ганяв дівчат зі своєї палатки, щоб вони менше лазили в палатку і закривали її добре, що цього просто було неможливо не помітити.

Сушити одяг не було можливості. Дощ вщух, але продовжувало мрячити. Температура повітря - 16°С. Тут іще одне наше здивування – вже 11 годин вечора, а на вулиці видно! Ось вони – білі ночі…

Спали гарно, та от проходячи повз деяких палаток, так чвакало, що мешканці відчували, як під ними із сторони в сторону ходить вода.

22.08.08

Ранок почався о 7 годині – для чергових і о 8 – для всіх інших. На сніданок – макарони, чай і, звичайно, всі можливі приправи. Потім збираємо речі, спаковуємо драйбіки. Ящики з продуктами і драйбіки хлопці ставлять на середину катамаранів і перетягують мотузками.

Виходимо о 10 годині, із заливчика – в річку Кереть. На перший погляд, доволі спокійна річка. Вчимося веслували, часто плутаємо, коли треба гребти більше, а коли менше, тому неодноразово виходить бабочка. Дізнаємося нові водні терміни. Наприклад, слово, яке, особисто для мене, спочатку було «тарань» (ну, типу риба J ), потім «кабань» і вже тільки на другий-третій день –  «табань».

Перший поріг – Мураш. Руслан показав веслом знак – увага. Як для новачка, я, навіть, спочатку не зрозуміла, що це так небезпечно і страшно. Крім того, як виявилось, це ще «бешений драйв» (вибачайте за такі слова, але по іншому виразити свої відчуття не можу) і  в звичайному житті цього не відчуєш. Кат на хвилях підіймає догори, вода летить прямо на нас (не просто бризки, а так, наче хтось в твою сторону виливає відро води). По обидва боки катамарану – каміння. Треба обминути, та тільки виконати команду «ходу!» аж ніяк не виходить, бо весло, попадаючи між хвилями, не дістає до води. Ми з Юлею так захоплено пищали, що не почути наші відчуття було неможливо. Супер!!! Море адреналіну і кайфу! Виходячи з порогу, зразу ж запитання: «Що це було? Поріг?!»… прийшлось знімати стрес J.

Далі виходимо в Нове озеро, знову спокійна вода – можна трохи розслабитись і не гребти. Пішли у хід спінінги – Руслан, Саша С., Лєна і Львович ловлять рибу. Та все ж перша щука дістається Руслану. Зупиняємося біля берегу. Знаходимо перші ягоди – червону малину, на смак точнісінько як наша, тільки дика. Вирішуємо тут перекусити: бутерброди, макарони.

Знову – на свої кати і вперед. Зустрічаємо, до речі неодноразово, рязанців на каті і каяках. Йти, наприклад Толіку, було скучно. Виглянуло сонечко, стало тепліше, тому трохи роздяглися, познімали дощовики та куртки. Навіть, в одній футболці можна було загорать. Річка спокійна, тому гребемо по двоє, то Саша С. ловить рибу, а ми гребемо, то я і Юля лежимо загораємо, а Толік і Саша С. гребуть. Кілька раз виходить бабочка і в цей час розумієш, як прекрасно: лежиш посеред річки і дивишся в небо, а навколо тебе тиша, яку може порушити тільки плескіт води від весла чи голоси з інших катів…

Пройшли під автомобільним мостом. Далі Сухий поріг. Юля обізвала його Сліпим порожком, а Толіку почулися якісь пиріжки, творожки. Потім проходимо під залізничним мостом, якраз в цей момент над нами проходить вантажний поїзд і фафакає нам. Почуваєш себе Анною Карєніною. Далі йдемо за течією. Шукаємо стоянку.

Знаходимо доволі непогане місце, прямо біля води. Чалимся. Розбиваємо табір. Чергові –  Руслан і Лєна – приготували дуже смачну вечерю: уху із спійманої риби, кукурудзяну каша та оладки (ось для чого борошно!).

Саша С. пішов ловити рибу. Йому сьогодні так не щастило в рибалці, що тепер спіймані окунці і тюлька хоч трохи задовольнили його самолюбство. Риба, звичайно, не така велика, як щуки, зате її багато.

23.08.08

Наша палатка проснулася від шуму річки, подумали, що ллє дощ. Погода гірша від учорашньої, похмуро, сонця зовсім не видно, легенький вітерець, температура повітря – 16,7°С.

Руслан вже чергував, а Саша С. знову допався до ловлі риби. Снідали гречану кашу, салат з капусти і огірків, доїдали вчорашню уху, чай з печивом, згущонка. На десерт – копчена риба.

Збираємося вже спокійніше і, мабуть, швидше. Андрій М. придумав новий вид захисту від води – мусорні пакети на ноги. Такому прикладу послідував і Саша Л., та його вигляд був більш гламурнішим. Таке вбрання найбільше сподобалося Львовичу, він, як сутенер, навіть, пропонував сфотографуватися із Сашою Л. за рубль.

Виходимо о 10 годині. Перший улов одразу ж після закидування спінінгів у Лєни і Саші С. – вони просто спіймали один одного, прийшлося розплутувати льоску. Проходимо через озеро Криве, вода спокійна, можна робити записи. Далі прямуємо до Долгого порога. Причалюємо трохи раніше, пішки йдемо по берегу вздовж порогу, плануємо шлях катамаранів. З берега враження зовсім інші, аніж на каті. Вода бушує, водоворот, хвилі, каміння,… в цілому страшно!!! Серце стало битися, мабуть, разів в п’ять швидше.

Першим йде кат Руслана. Ми спостерігаємо з берега – наче так легко кат долає водні перешкоди! Цікаво і ще страшніше, бо наш кат наступний.  Та все ж цей страх тільки до порогу, а далі нас підхоплюють хвилі і ми спокійно виходимо з нього. Чого не можна сказати про третій кат: він так близько пройшов біля берегу, що на самому порозі його сильно закрутило. Бабочка вийшла не один раз, зате – класика! До речі, «класика»  - улюблене слово Вікторії Леонідівни і Андрія Т.

В той час, коли чекали на третій кат, причалили до дуже маленького островка, діаметром близько 10м. Тут Таня знайшла голубіку.

Далі йдемо тихо і спокійно. Злегка почав накрапати дощ – терпимо, хоч і не дуже приємно. Через деякий час чуємо як шумить вода – значить, попереду ще один поріг.

Причалюємо, йдемо по берегу, щоб оцінити ситуацію: що приготував для нас поріг Варацького? Знову якийсь страх і переживання, в голові наперед прокручується картинка переходу через поріг і знову страх. Рязанці, яких вкотре зустрічаємо тут, дивуються як ми збираємося проходити поріг без спасжилетів і касок. А ми, наче, і не боїмося…

Пішов перший кат (Руслана). Супер! Після проходження порогу внутрішні острахи і переживання змінюються посмішками на обличчях. Відчайдушні люди, що можна ще сказати! А ще, мабуть, трішечки «хворі».

Слідуючі – ми. Хочеться збить чимось переживання. Насправді ж, по часу довше йти пішки берегом, аніж на каті проходити поріг. Лічені секунди, чи то 10, чи, може, й 20. Якраз в цей момент зовсім не відчуваєш часу, зате потопаєш у морі адреналіну і задоволення! В самому порозі ми попали на клик, але зовсім цього не відчули, це вже потім нам розказали. Поріг Варацького був до нас милосердним.

Проходження третього кату ми не бачили, бо пішли вперед. За словами  Вікторії Леонідівни, поріг вони пройшли без помарок. Багатообіцяючий день!

Знову йдемо по водній гладі. Натрапляємо на чудовий острів. Він схожий на невеличку гору – 20 метрів в висоту від води. Вирішуємо причалити – пообідати. Нагріли чай, зробили бутерброди, доїдаємо гречку. Вікторія Леонідівна не перестає нас дивувати: на цей раз шоколадками та інжиром. Руслан довго думає, а потім все таки пропонує залишитися тут на ночівку.

Розбили табір. Руслан, Лєна і Толік на каті пішли на рибалку, Таня і Наташа – за ягодами.

Місце дуже живописне. Річка з усіх сторін омиває острів. Краса неймовірна! Виглянуло сонечко, а точніше, просто дало про себе знати.

Чергові  - я і Саша С. Готуємо грибний суп (на острові дуже багато моховиків) і оладки.

Наші рибалки привезли рибу. Другою ходкою порибалити пішли: Руслан, Толік і два Андрія. Ну, так от не вони, а їх спіймав рибнагляд, причому на гроші. Штрафи, протоколи завтрашнім числом  ( і що цікаво – на резиновій лодці), а ще самі вчили наших як правильно треба рибу ловити. Що не говори, а Руслан, Толік і Андрій Т. стали злосними бракон'єрами Карелії.

Вечеряємо і лягаємо спати.

24.08.2008

Вночі напускається дощ і йде до ранку.

Сьогодні День Незалежності України і ми святкуємо його в Росії.

Встаємо чергувати о 7.30, а дощ – не перестає. На сніданок – манна каша, мюслі і грибний суп розігріваємо.

Погода – не дуже. Температура повітря - 12°С. Всі по одному починають прокидатися, але вилазить з палаток не поспішають, бо дощ. Загальний підйом о 10 годині. Снідаємо. Погода не сприяє йти далі та й місце для дньовки дуже гарне, тому Руслан вирішує зостатися тут до завтра.

Трохи розпогодилося. Сьогодні буде банька, хлопці йдуть за дровами. Банька буде на іншій стороні острова. Підготовкою займаються всі потроху, але під строгим керівництвом спочатку Андрія Т. і потім – Руслана. Готуємо обід – борщ і каркаде (напій новий для мене). Обідаємо о 17 годині.

До берегу причалюють на каті і байдарці туристи. На їхнє питання: «Вы откуда?», Юля тихо каже: «Мабуть, кацапи». Та виявляється, це були не тільки наші земляки, а ще й добрі знайомі Руслана і Вікторії Леонідівни.

Після обіду чоловіча половина йде в баньку, причому надовго, бо її ще треба натягти. Нас гукають вже після того, як попарилися самі.

Невеличка кімнатка (3х3),обтягнута плівкою, всередині викладена кам´янка, поряд відро з березовим віником. Температура біля 80°С, парко. З тіла струмочками полився піт і клубочками почала скачуватися грязючка. По периметру кімнатки розвішані гілки ялини і берези – запах лісу збільшений в декілька разів. Відчуття супер! Вихід у річку. Різкий перепад температури. Ух! Захоплює дух! І так декілька разів.

Юля вигадала історію про якесь Лохнеське чудовисько, тому від страху емоції збільшуються. Ну, звичайно, за ноги її хватать ніхто не збирався, тільки от від необережності ударилась коліном об каміння біля берегу.

Після такої процедури як не пофуршетиться. Поки одягаємось, Наташа вже приготувала стіл: коньяк, сир. Класика!..

Вечеря сьогодні незвичайна,  хто це почує, мабуть, не зрозуміє де ж ми все таки були. Чергування приймають Вікторія Леонідівна, Львович і Андрій Т. Так от, під чутким керівництвом Лєни, Вікторія Леонідівна готує суші з соєвим соусом васабі та імбірем. Хух! Я попробувала васабі! Жорстоко! Очі вилазять на лоба. А ще на закуску жарена риба. Велика подяка черговим за таку екзотичну і водночас смачну вечерю!

В гості приходять наші знайомі з чернічною наливкою. Розмови, розмови – всі діляться своїми враженнями від походу. Відпочивать йдемо о 12 годині ночі.

25.08.2008

Підйом чергових о 8 годині. На сніданок макарони, чай-кофе. Всі встають близько 10 години ранку. Температура повітря 11,7°С, біля води вітер, холодно.

Виходимо об 11 годині. Підпливаємо до берегу, але з іншої сторони, де табір наших знайомих (Олег, Лєна і ще 3 хлопців). Беремо на свій кат розібрану байдарку.

До речі, з сьогоднішнього дня наші кати носять вже офіційні назви. Кат Руслана – «АН-2» (бо на каті 2 Андрія), кат Вікторії Леонідівни – «Класика» чи то «Класік» (кому як подобається), а наш кат – «Бабочка» (він же «Батерфляй», «Метелик»).

Наш шлях пролягає через озеро Варацького, потім декілька невеликих перекатів Кочережка (такі собі маленькі порожки) і підходимо до порогу Краснобистрий. Як завжди, чалимось, йдемо дивитися прохід. Дуже швидка течія – захоплююча картина.

«АН-2» проходить дуже близько біля лівого берегу, тож трохи їх покидало із сторони в сторону. Наша «Бабочка» пройшла класно без помарок, але потім, «на радостях» мабуть, прогавили – зайшли на мілину і вискочили на каміння. Хвилини три гребемо в різні сторони і, все таки, виходимо на воду.

Чекаємо на третій кат, їх довго немає. І от – на виході «Класика». Все почалося з того, що при виході вони забули на березі Сашу Л. Але вихід (уже в повному складі) можна назвати тільки класичним. Кат повернуло боком так сильно, що Львович ледь не випав у воду. Ну, і так як течія була сильною, кат пішов лагом (знов нове слово – боком), а гребці з усіх сил намагались щось робити, то вийшла «класична бабочка». А коли, після цих хвилин класики, ми кричали Лєні, щоб вона помахала рукою на камеру, то на її обличчі не було ні міміки, ні посмішки, а тільки «легкий» переляк в очах.

Коли йшли через озеро, знов рибалили. Саша С. нарешті впіймав таку бажану першу в житті щуку. Радощів не було межі, а історію про цю щуку ми ще чули не один раз. Ну, крім Саші, щук  наловили і інші риболови, правда це було не так феєрично.

Близько 15год причалюємо і обідаємо на якомусь асфальто-гірськоподібному березі.

Далі на шляху порог Масляний. Виходячи з назви, все має пройти як по маслу. Зупиняємося перед порогом, але дивитися на маршрут проходження йдуть тільки Лєна і Львович. Всі чекають. Приходить Лєна і декілька раз повторює: «Йдемо по правій стороні, ближче до центру».

Цього разу наша «Бабочка» йде першою. Прохід супер! Та наша права сторона вся мокра. Так швидко пішли хвиля за хвилею, що я була мокра до трусів, ну, а Толіку дісталося не скільки від хвиль, стільки від мого робочого весла. Цей вихід ніхто не побачив, лише туристи з берега, які, навіть, нас знімали на камеру.

Наступний «АН-2». Як на мій погляд, вони пройшли значно цікавіше, ніж ми. І хоча зі сторони спостерігати дуже цікаво, та відчуття кращі все ж коли ти сам проходиш поріг.

Чекати цього разу довго не прийшлось. Летять! Вихід «Класики» перевершує всі сподівання. По-перше, вони пішли зовсім не по правій стороні ближче до центру, а по-друге, їх понесло і в бочку, і в різні сторони, і, в кінці-кінців, на каміння. При цьому, коли всі налягли на весла, Сашиному спокою і піднятому веслу можна було тільки позаздрити. А ще його спокійна фраза: «камінці!» стала ключовою сьогодні. (Насправді ж Саша Л. сказав «камінь, сіли» - це дуже чітко можна прослідити на відео, а про камінці почула Юля і з азартом підхопила цю тему. Та все ж ця гра слів наскільки позитивно зарядила всю групу, що веселий настрій тримався ще до пізнього вечора).

Та повернемося до «Класики». Кат застряв на великому камінні (на булижниках), прямо вискочив на них. Львович встав з ката, став попереду (з його сторони це було досить необережно) і пробував відштовхувати його то назад, то вбік. Лєна з Вікторією Леонідівною, в свою чергу, розкатують кат в різні боки. А Саша сидить і оком не моргне, підняв весло догори і сушить його на сонці. Руслан і Андрій Т. посхвачувалися зі свого ката і вирушили на допомогу, точно як у мультику «Чіп і Дейл». Почали зіштовхувати катамаран з каміння. А Саша сидить спокійно. Раза з п´ятого їм вдалося зіштовхнути «Класику»: Львович ледве встиг скочити на кат, слідом і Руслан з Андрієм. Катамаран вискочив з каміння і його підхопило течією. Далі відбулася пересадка Руслана і Андрія на їхній кат. І тут ще прозвучала одна фраза Саші Л.: «Довезіть мене до моря!», причому це було сказано у благальній формі.

Зупинка для ночівлі у нас на островку біля Павлівського порогу. Розбиваємо табір. А Саша Л. хвалиться: «Нам залишилося зробити ще  свічку і ескімоський переворот. Це ви прийшли сюди покататься, а я попробував всі водні прєлєсті».

Чергові Мельники готують уху, рис, салат з капусти і огірків, жарену рибу. Під час приготування вечері, Андрій М. чомусь розсердився на Наташу і почав ловити рибу  на спінінг. Та рибалка була короткою, блесна зачепилася за якесь коріння. Андрій спробував витягти – не вийшло. На поміч прийшов другий Андрій. Вони сіли на кат та не розрахували, що біля цього берегу дуже сильна течія, тож їх почало нести. Тут визвалась допомогти і Таня, вона заскочила на кат і тримала спінінг, а хлопці гребли. Але нічого не виходило, бо кат понесло у протилежному напрямку від блесни. Ні цікава поза Тані під кутом 45º над водою, ні спроби двох Андріїв причалиться до берега не дали бажаного результату. Тож Таня не витримує і кидає спінінг у воду. Кат зносить вниз за течією і лише за допомогою чалки чаляться до берега. Спінінг сплив на поверхню води, тож його виловили, але відчепити не вдалося і він пролежав на березі аж до ранку.

До вечері і після граємо в покер. Під час вечері згадуємо події сьогоднішнього дня, а особливо проходження порогів «Класикою». Руслан з Вікторією Леонідівною співають пісню про Карелію, яку Руслан написав в одному з минулих походів.

На мій погляд, цей день видався найвеселішим за весь похід.

 Залога Ірина