Головна » 2013 » Жовтень » 18 » Карелія 2008 (щоденник, 2 частина)
16:31
Карелія 2008 (щоденник, 2 частина)

26.08.08

Температура повітря – 9,1ºС.

Руслан і Саша С. пішли вранці рибалити. Спінінг витягли, а от риби спіймати не вдалося.

Загальний підйом о 9 годині. Чергові вже зварили на сніданок гречку, розігріли уху.

Виходимо. На «Класиці» сьогодні переворот: Лєна і Вікторія Леонідівна сідають матросами (попереду), а Львович і Саша Л. будуть, мабуть, капітанами.

Перший на нашому шляху – поріг Павлівський. Він виявився неважким, лише злегка намокли.

Попереду поріг Колупаєвський (його протяжність близько 1300 м). Виходимо на берег подивиться початок проходження двох інших катів. «АН-2» йде по центру ближче до лівого краю, за ним і «Класика».

Слідом за ними виходимо і ми. Колупаєвький пройшли нормально, якщо не враховувати, що трохи намокли. Поріг закінчується під мостом і переходить в інший – Кривий (а ми думали, що це все Колупаєвський!). От тут все і почалося.

Наша «Бабочка» іде не як всі – звернути вліво не вдається, то ж прямо по центру і – в бочку! Ух!!! Праву сторону, мене і Толіка, накриває хвилею (мене, причому, з головою). Вода струмочками стікає по обличчю, по дождьовику, а про те , що до пояса не лишилося жодної сухої ниточки, я вже мовчу. Юлі взагалі хвиля прижала весло до грудей і гребти було зовсім неможливо. Ще неодноразово хвиля за хвилею мочили носик нашої «Бабочки» і Вікторія Леонідівна сказала, що класику сьогодні показував не їхній кат, а наша «Бабочка».

«АН-2» і «Класика» пішли вперед, а наш кат, не розгледівши дороги попереду, всівся на каміння. Поки один камінь не давав нам спокою, на каті зчинився переполох – ніхто не знає, що робити, кожен намагається втілити в життя свій план, а виходить щось незрозуміле, точніше – зовсім нічого не виходить. Відштовхнутись від каменя не вдається, адже він прямо під нами і ми сидимо на ньому лівою стороною. Навкруги мілко, розвернутися теж не можемо. Від безпорядочних наших рухів вийшов якийсь каламбур і, кат зійшовши з одного каменю, сів на два інших, тепер вже правою стороною. Відштовхування допомогло не відразу. Мабуть, тому, що ніхто до пуття не знав, що робити – ми робили все підряд і кат якимось чудом винесло з каміння. На всю цю процедуру ми потратили хвилин з 10, а то й більше (просто в таких ситуаціях час зовсім не контролюється). Доганяємо наших.

Далі притока річки Луокси. А ми продовжуємо свій шлях по Кереті. Шукаємо місце для обіду. На правому березі видно якусь дорогу. Чалимся. Йдемо по дорозі трохи вглиб лісу, а там великі гори білого каміння. Здалеку я, навіть, подумала, що це сніг, а насправді то був кварц. Кожен бере по камінчику чи по два собі додому.

Продовжуємо пошуки місця для перекуса, бо вже о пів на третю. Невдовзі пройшовши по річці, на правому березі знаходимо стоянку, де можна не тільки пообідати, а ще й просушитися. Розпалюємо вогнище. Гарячий чай, бутерброди і гречка.

Знову в дорогу. Доходимо до села, чи правильно назвати дєрєвні, Кереть (село ще 9 століття). На всю ширину проходу по річці стоять сітки, натягнута проволка. Можна обносити кати берегом, а можна пройти прямо, але за плату (за один кат – 60 рублів). Рибачка зі своїм чоловіком опускають сітки, кати проходять, а ми на ходу переступаємо через проволки. На нашому каті приходиться прибрати один драйбік на сторону, щоб пройти по висоті.

Зразу ж за сітками починається поріг Керетський або Морський. Якось не хотілося знову намокнути та без цього не обійшлося. Кат йшов, можна сказати, сам і гребти не треба було. Я ж так боялася намокнути, що гребла на повну силу і Толіку прийшлось не один раз кричать мені: «Іра, не греби».

Пройшовши поріг, виходимо до села, на лівому березі покинуті дерев'яні старі хатки, а на правому – щось схоже на дерев'яний причал. Далі ще один причал – морська біологічна станція. Наш кат йде останнім і до нас на моторній лодці підходить чоловік – Олександр Іванович. Трохи поговорили, він нас взяв на буксир і дотягнув до інших катів, а потім поїхав зустрічати пароплав. (До Чупи звідси на пароплаві 3 години – 1500 руб.). Отак ми вийшли в море: наліво – Чупська губа, направо – Біле море і шлях до Астрахані.

І тут почалося саме цікаве. Гребемо, гребемо, гребемо і ще раз гребемо. Бачимо котика. Холодно, температура – 11ºС. В хід пішли шоколад, ізюм, курага, взагалі все, що можна їсти. Йдемо на якусь білу точку і трішки правіше за нею. Вже замахалися гребти. «АН-2» встелив далеко від нас. На «Класиці» спустив лівий балон, ми підходимо на допомогу, даємо жабу (насос такий). І знову гребемо.

На кілька хвилин зупинилися на невеличкому острові. Тут хрест і джерело з прісною водою, а на березі багацько морських зірок і водоростей (морської капусти). А ще спостерігаємо таке явище природи як приливи і відливи. Всіх цікавить цей процес і Львович коментує його так: «Земля крутиться навколо Місяця і Місяць притягує до себе молекули води і виходить відлив».


На острів Олєній прийшли пізно, о 9 годині вечора. Я коли вийшла з катамарану на берег, написала на піску «ЗЕМЛЯ!». Як ті моряки по півроку в морі ходять???

 Розбиваємо табір. Чергові Таня і Толік приготували спагеті, чай, кофе. Вечеряли вже о 23 годині.

Вночі починає моросити.

Як на мене, то це був найдовший день нашої водної мандрівки.

 

 27.08.08

Чергові повставали  о 8.30. сніданок об 11 годині: овочевий суп, чай-кофе, бутерброди.

Температура повітря – 10ºС. Погода постійно змінюється: то туман сідає, то трохи моросить. Почався прилив.


Один кат йде на ловлю риби: Руслан, Львович, Саша С., Лєна (з Новомосковська). Всі інші потроху збирають гриби. Пізніше Андрій М., Наташа і Таня пішли по черніку. Вікторія Леонідівна і Юля почистили гриби, я і Лєна – картоплю. Чергові починають готувати обід-вечерю.


Рибаки повернулися без риби. Лєна з Руслановою допомогою майструвала кружку з берести. Саша Л. з Юлею постійно нас веселили, намагались рубать і пилять дрова. Вікторія Леонідівна пішла за бруснікою, Юля – за чернікою (черніки не назбирала, а от шапку загубила), Андрій Т. теж пішов за ягодами (назбирав і їстівних, і не дуже, ще й букет квітів приніс), Андрій М. назбирав мідій (ми їх потім пожарили і поїли – ще один делікатес!), Наташа з Танею наварили чернічного варення, а Львович пішов на прогулянку (та так загуляв, що ми вже й повечеряли, а його все нема, але потім все ж повернувся) – коротше кажучи всі потроху чимось займали себе.

  

Вечеря о 18.30 - тушена картопля з грибами, каркаде. Паливно-маслильні матеріали закінчились, тут на допомогу прийшла Наташина розтирка. Після вечері – охота на морських зірок, головні мисливці – Андрій Т. і Таня, до них приєдналися Юля і Лєна.

Лєна на згадку про себе залишає свої кросівки високо на дереві. Напротязі вечера Руслан з Лєною відправляють декілька есемесок Толіку Сосніну, щоб завтра нас зустрів.

Годині о 9 вечора вирішили пожарить оладків. Лєна тісто заколотила, Юля жарила, а всі інші їли. Оладки «Дружба» з чернічним варенням видалися дуже смачними. Полягали спати опівночі.

 

28.08.08

Я і Саша Л. встали о 7 годині, а Таня вже як годину тому як встала, води принесла, вогнище розпалила. Зварили гречку, чай, салат з капусти з перцем зробили.

Загальний підйом о 8 годині, всі починають збирати свої речі, палатки, Лєна і Вікторія Леонідівна – кухню.

Снідаємо.

Вийшли о 10 годині. Йти по морю неважко: по-перше – прилив, по-друге – відпочили ж все таки, а по-третє  - відчуваємо, що останній день на воді і не хочеться розлучатися зі своїм катом, веслом, з природою Карелії і з новими друзями.

Тепло. Сонячно. Температура повітря – 20ºС.

Відходимо від Олєньєго острова в сторону Нижньої Полунги. Незабаром по ліву сторону від нас залишається і посьолок Чкаловський – це сюди Саша Л. вчора по пиво збирався збігати (близький світ!).

Через деякий час (близько о 12 годині) підходимо до причалу, де начебто має нас зустріти Толік Соснін. На березі цікавий експонат: залишки від чи то лодки, чи то корабля. Ми, звісно, не витримали, щоб не пофоткатись, влаштували з Юлею фотосесію на тему «Титанік». Ну, ніхто на нас тут не чекав, і звязатися з нашим водієм не вдалося. Вирішили йти далі до наступного причалу. Відчаливши, «АН-2» і «Класика» пішли вперед, а наша «Бабочка» затрималась. Не встигли відійти далеко – повернулись до берегу, бо побачили, що підїхали Жигулі. Дві жіночки і чоловік приїхали в ліс ягід та грибів позбирати. Ми попитали в них про Толіка, навіть, попросили мобілку – подзвонити йому, та в телефоні лиш слова типу «в зоні недосяжності», тільки в російському варіанті. Вирішили все ж іти далі.

   Дійшли до Нижньої Полунги близько першої години дня. Причалили, почали зносити речі з катів, перевзуватись (невже я скидаю чуні?!), розбирали кати. Невеличка дєрєвня, в якій прописано 2 людини (дізнались пізніше), але деревяних хатин більше, навіть, машина проїхала, собаки позбігалися. На березі ще одна памятка історії - деревяний корабель. Повилазили на нього – подивитись, сфоткались. Аж тут і Толік на «газелькі» приїхав. В темпі почали грузити рюкзаки, сумки, драйбіки. Першою ходкою поїхали весь жіночий склад, Андрій М., Толік, Саша Л., Саша С. За  другою – Руслан, Львович, Андрій Т. та розібрані і запаковані кати.

 По дорозі в Чупу Толік Соснін виявився дуже балакучим: ми йому розказуємо, що не могли з ним ніяк звязатися, а він каже, що приходили йому якісь «есемески» – та він їх читати не вміє. Юля перевірила – дійсно всі наші повідомлення непрочитані! Ото ми насміялися! А ще, що приїхав друг і вони десь збираються в море виходить.


Все б нічого і ми про нього б не згадали, та коли вже на вокзалі почали перевіряти наявність відмічених реєстраційних талонів (які він нам відмітив і віддав), то виявилося, що Наташиного і не вистачає. От тут і почалося! Додзвонилися Толіку та він вже в море зібрався, розказував, що талонів у нього було тільки шість (хоч сам повернув нам сім). Вже Наташу і в Чупі хотіли залишити, і прокрутили кіно, як її будуть висаджувати на кордоні, і які штрафи прийдеться платить. Всім було весело, Наташа була спокійною, найбільше переживали, мабуть, Руслан і Андрій М. (тільки спочатку, а потім сам почав сміятися з перспективи залишити дружину в Росії).

   Коли приїхали на вокзал, в касі була перерва (з 13 до 15 год). Це тільки в Чупі може бути така перерва в касі на вокзалі! Зайняли чергу – ми були першими. Прочитану мною в Інтернеті про виписку квитків вручну новину Юля сприйняла за жарт, та й мені не дуже в це вірилося. Але так воно і є. За цією процедурою треба тільки спостерігати, її важко описати: спочатку до 11 год ранку треба замовити квитки (Толік Соснін нам замовив), потім дзвінок в Мурманськ, потім виписка і реєстрація в журналі кожного білету (а їх 13!), а далі вирізання і компостування. Вся процедура виписки 13 квитків до Петрозаводська (добре, що ми не брали квитки до Синельніково) зайняла 55 хвилин, тобто більше 4 хвилин на один! За цей час, звісно, і черга за нами створилась.

Ціна квитка від с.Чупа до м.Петрозаводськ – 666,10 руб. (близько 133 грн.)

 

…а далі… закінчилась основна частина походу, закінчились  і мої записи. До Петрозаводська ми доїхали нормально.

 

* * * * *

Коротко, про те як закінчилась наша подорож

 

29.08.08

Приїхали у Петрозаводськ близько шостої ранку. Купили білети до Синельніково (вартість 2021,20 руб.). Часу до нашого поїзда було вдосталь, тож вирішили погуляти по місту. Погода була сира, дощило.

У місті дуже гарна Набережна та безпосередньо саме Онезьке озеро. Одним із найвідоміших островів на озері є острів Кижі, на якому розташований однойменний музей-заповідник з побудованими XVIII столітті дерев'яними храмами. Щоб убити час, частина з нас вирішила поїхати на екскурсію на славнозвісний острів. Вартість поїздки на пароплаві «стріла» туди-назад 750руб., плюс вхід на територію музею 50руб. для росіян (для іноземців дорожче, тому ми прикинулися росіянами і постаралися не «шокати» ).



Дорога в одну сторону зайняла 1год 15хв. На ознайомлення з музеєм під відкритим небом нам виділили – 3години, тому ми швиденько все пробігли без екскурсовода (бо за нього теж треба платити), тим паче, що моросив неприємний дощ і ми позамерзали. Купили сувеніри і гайда назад в Петрозаводськ.


На поїзд №239 Мурманськ – Сімферополь сіли о 20.49 (за московським часом).

  

30.08.08

Весь день провели в потязі, згадуючи нашу цікаву подорож. Кордон проїхали нормально.

 

31.08.08

В Синельніково прибули о 05.23 (вже за нашим часом). На нас вже чекала маршрутка, за яку домовився Толік.

Ще в поїзді почали вітати Сашу С. з днем народження спочатку за московським часом, а потім і за українським, подарували йому птицю щастя. Тож, коли приїхали, іменинник десь добув шампанського і ми випили за його здоровя та вдале завершення наших пригод.

Ось так закінчилась наша цікава, весела, емоційна, захоплююча подорож…До нових походів!


Залога Ірина

Переглядів: 1515 | Додав: zabiyaka | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0